Біографія

Цей бій був для мене випробуванням, коли вся боксерська спільнота придивляється до тебе уважніше, оцінюючи на що ти здатен.

Бій, де перевіряється твоя майстерність і витримка. У такі моменти відчуваєш кожен погляд і знаєш, що маєш показати чого вартий. Довести, що ринг належить тобі.

Цей бій я виграв.

Я хотів би відзначити цей бій, бо він був за обовʼязкового претендента на пояс IBF. Сем був досвідчений екс чемпіон світу -розумний, хитрий, витривалий.

Цей бій вимагав зосередженості і абсолютної поваги до суперника. Бій був щедрий на гострі моменти.

Я був дуже радий перемозі.

Це один із найважливіших боїв у моїй кар’єрі. Цей бій був елімінаційним поєдинком за звання обов’язкового претендента на пояс IBF, і я знав, що цей момент визначить моє майбутнє в боксі.

Туріано, відомий за своїм нікнеймом “Носоріг”, був надзвичайно впертим і стійким суперником. Я розумів, що на мене чекає справжня війна.

Поєдинок був жорстким і безкомпромісним – “кулак на кулак”. Туріано не поступався ні в міці,
ні в характері. Кожен раунд був важким. Моя повага до нього як до бійця.

Це був один із найважчих поєдинків у моєму житті, незважаючи на весь мій попередній і навіть сьогоднішній досвід. Але, навіть через біль і втому,
я зміг зібрати всю свою силу та енергію і завершив цей епічний бій нокаутом у 12-му раунді.

Мить, коли я виграв, була незабутньою – це було справжнє випробування.

Я був готовий підніматись на олімп далі!

Цей бій з був для мене першим великим боем в легендарному Медісон Сквер Гарден, про який я мріяв з дитинства.

Ще тоді я був наївний і вірив в чистоту спорту, що можна просто так прийти і взяти те що всі бажають. Я знав, що можу перемогти і був упевнений у своїх силах. Але в цьому поєдинку я побачив, що бокс – не тільки спорт, але й бізнес.

Андре Розьє – мій тренер, був проти цього бою, бо він мусив обирати стати в кут Джейкобса, якого він тренував із дитинства, чи бути зі мною.

Він вибрав кут суперника, але так би вчинив кожен на його місці.

Також ми мали одного менеджера Кіта Коннолі, який також мав теплі стосунки з Дені. Я був новий в цій боксерській сім’ї, тому не маю осуду до моєї команди які зі мною до сьогодні. Це було моє рішення взяти великий бій чи далі боксувати з маловідомими бійцями.

Повернувши час назад я би сказав собі не економити сили на «чемпіонські останні раунди», а викладатися повністю, не відпускати ініціативу
ні на мить.

У такому бою, на чужій землі, з тими обставинами в яких я опинився потрібно було бути на дві голови вище, бо одну можуть “відсікти” судді”.

Той бій закінчився поразкою, і він став початком справжніх “голодних ігор” для мене в боксі.

Бій з Джеком Кулькаєм також запамʼятався мені. На тому рівні, на якому я тоді вже був, я розумів, що легких боїв вже не буде.

Джек виявився «міцним горішком», він ступив на канвас з чіткою метою перемагати. Був варіативний та прудкий.

Під час бою він наніс мені кілька серйозних розсічень на голові і на обличчі, що придало напруження поєдинку. Повага йому як бійцю.

Цей бій я виграв.

Бій із Геннадієм Головкіним став найгучнішим і найобговорюванішим поєдинком того часу.

Головкін був справжньою зіркою, визнаним чемпіоном, з мільйонною аудиторією фанатів по всьому світу. Але я не боявся його.

Я виходив на ринг не для того, щоб просто протистояти йому, а щоб перемагати.

Я переконаний: той бій я виграв. Незважаючи на спірну роботу рефері, удари по потилиці і суперечливе рішення суддів – я відчував себе переможцем. Я не мав ані суму, ані відчаю після бою, адже знав, що виклався на всі сто відсотків.
Мені не було соромно – я провів чесний і чистий бій. Моя совість була спокійна.

Однак реалії “голодних ігор” у професійному боксі знову відкинули мене назад, далі від моєї мрії. Це було, мабуть, найсумніше – не чути омріяного “And the new…”. Я хотів, щоб моя команда раділа за мене, щоб ми разом святкували перемогу.

Я свідомо знаходжусь в боксі, і розумію правила цих джунглів, та приймаю їх, навіть коли вони несправедливі.

Колись завершуючи кар’єру, я напишу «свою правду» про цей і багато інших боїв. Про те, що сьогодні не можу сказати вголос.

Проте навіть зараз я ставлюсь з повагою
до Головкіна. З усіх, з ким я стояв у ринзі, саме він володів найпотужнішим ударом. Кожен його удар відчувався, ніби удар молотком. Завдяки йому я здобув багато фанів по всьому світу і виходив на знамениту велику арену Медісон Сквер Гарден перед багатотисячною аудиторією.

Секунда, коли суддя піднімає руку твою чи суперника, одразу перетворюється на історію. Це вже частина минулого.

В той день я ще не знав, що в житті є щось значно сумніше ніж просто поразка в ринзі!

2019 рік усьому світу запам’ятався епідемією коронавірусу, але для мене це був зовсім інший час і зовсім інша історія. Тоді я зустрівся в ринзі з Джермаллом Чарло — суперником, якого давно прагнув перемогти.

Чарло завжди був суперечливою особистістю: багато говорив, завжди уникаючи серйозної опозиції.

Навіть зараз, якби він погодився на реванш, я прийняв би його без вагань. Проте це був, мабуть, найважчий період у моєму житті.

За пару тижнів до бою я втратив свого батька. Він два роки боровся з раком, але хвороба виявилася сильнішою. Через пандемію кордони були закриті,
і я навіть не зміг попрощатися з ним. Мій тато був тією людиною, яка привела мене в бокс, дала старт моїй кар’єрі й підтримувала мене у всьому.

Поєдинок проходив у порожній залі, без глядачів, дуже дивні відчуття. У той день я бився на силі волі, навичках і рефлексах заради моєї команди.

Я припустився багатьох технічних помилок, мої очі були повністю залиті гематомами і я буквально нічого не бачив. Це була моя реальна поразка. Мабуть, перша в житті, яку я сприйняв як справжню.

Коли ти професійний спортсмен, у твоєму житті немає місця ні для свят, ні для горя. Є лише те, чим ти живеш і займаєшся. Є твоя команда, яку ти не можеш підвести. Але спорт не пробачає слабкостей.

Я не шукаю виправдань. У той момент мені потрібно було зібрати себе докупи, стати сильнішим і виконати свою роботу. Проте я не зміг, і дозволив супернику себе перемогти.

Перед цим боєм у мене було кілька варіантів, але я зупинив свій вибір на Хайме Мунгії. Я знав, що це буде непросто, але саме такі поєдинки мені подобаються. Без мене цей бій не став би таким видовищним, але і без нього не було б тої війни яка була в ринзі.

Від самого першого раунду напруга в ринзі була неймовірною. Здавалося, мозок ось-ось вибухне. Я відчував, що веду бій і перемагаю, але судді вирішили інакше. Незважаючи на це, я залишився задоволений тим, що ми подарували глядачам незабутнє шоу.

Мені дуже імпонують мексиканські вболівальники – вони дуже справедливі і створюють неймовірну атмосферу. Адже все, що відбувається в ринзі, робиться саме для людей які прийшли подивитись на бокс.

За цей поєдинок я отримав дві нагороди як за найкращий бій року. Мені подобаються такі суперники, такі виклики. Я із задоволенням прийняв би реванш, але не думаю, що команда Мунгії буде в цьому зацікавлена. Однак уболівальники точно б це оцінили.

Ще один яскравий бій у моїй скарбничці. На жаль, я знову не отримав головної нагороди.

але що залишається? Рухатися далі й шукати нові вершини.

Протягом моєї професійної кар’єри я постійно зустрічався з найкращими претендентами у середній і суперсередній вазі, що і планую робити далі.

У 2020 році мене було визнано 1 у рейтингу WBC серед середньоваговиків, а в 2021 році мене віднесли до кращих середньоваговиків світу за версією Transnational Boxing Rankings Board, BoxRec і журналу The Ring. Для мене велика честь мати таку нагороду.

Я все ще на шляху до моєї мрії – стати чемпіоном світу.

Найепічнішим боєм у моїй кар’єрі мабуть став поєдинок із Крістіаном Мбіллі.

Нічого не передбачало великої драми, але доля вирішила інакше. Мбіллі мав бути для мене «солодким пиріжком». Я добре вивчив його та знав кожен рух, який він використає проти мене.

Сталося те, що я точно не міг передбачити. В початкових раундах я отримав травму: ерозірвав сухожилля на біцепсі.

Я зрозумів, що ліва рука не працює, не можу навіть підняти її для захисту. Ті, хто знаються на боксі, розуміють, наскільки важлива для правші саме ліва рука.

Я сів в кут і тоді мій катмен сказав: «Біцепс порваний». Він приклав лід і ось вже лунає гонг на новий раунд.

Багато хто критикував мою команду за те, що вони не зупинили бій. Проте це моя команда, і ми – одне ціле. В цей момент вони зчитують мій стан і довіряють моєму досвіду. В Україні нас вчили боксувати навіть однією рукою, тому я мав цей навик і застосував його.

Я почав пристосовуватись до бою з однією рукою. Дуже хотів і вірив, що зможу нокатувати Мбіллі навіть у такому стані.

Після шостого раунду я бачив, що він втомився, «просів», і мені було шкода, що не можу використати дві руки. Результат бою був би абсолютно інший. Це дуже дивне відчуття коли твоє тіло тобі не належить, але мозок жагає виграти, продовжуючи свою роботу не дивлячись ні на що.

Мбіллі дозволяв мені працювати однією рукою, його удари не становили для мене небезпеки, тому я продовжував боксувати просто виснажуючи його рухаючись на ногах. Моя команда
це також бачила.

Саме тому я пробоксував до кінця бою. Звичайно на перемогу я не розраховував, але тоді я зробив все, що міг.